І – И


                                            І пишеться:


У словах іншомовного походження:


1.     Завжди на початку слова:

істина, Італія, інструкція, Ізабелла


2.     Після приголосного перед голосним та перед йотацією:

авіація, фіалка, геніально, соціально, радіус, тріумф, аудієнція, клієнт, операція, Ріо-де-Жанейро,
Греція, Чіатурі.


3.     Після губних б, п, в, м, ф:

вітамін, фінанси, бізнес, відеозал, пірат, Бірма.


4.     Після г, к, х:

гіпербола, гірлянда, кіно, хімія, Гіндукуш, Хібіни, Кіплінг.


5.     Після л, н: літера, німфа, піанісимо.


6.     У географічних назвах також після з, с (якщо це не виняток):

Сімферополь, Сідней, Зімбабве


7.     У кінці невідмінюваних загальних та власних назв:

таксі, журі, візаві, колібрі, поні, парі, мерсі, попурі; Капрі, Нагасакі, Сочі, Батумі, Сомалі,
Поті, , Джерсі


8.     У прізвищах після всіх приголосних, крім шиплячих та ц:

Дідро, Меріме, Сінклер, Філдінг, Грімм, Паганіні


9.     У деяких власних назвах між приголосними:

Кріт, Лісабон, Монтевідео


В українських словах:


1.     Завжди на початку слова:

інший, ім’я, істина

2.     У префіксах від-(-віді), під- (-піді), а також прі- (який уживається тільки у трьох словах
прізвище, прізвисько, прірва)


3.     У суфіксах

§  –ість, -іть, -ів:

легкість, співучість, гуркіт, батьків (батьківський), царівна;

§  -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий):

теплінь, широчінь, височінь, далечінь; тихіший, стрункіший, гарячіший; новісінький, малюсінький;

§  -іння (в іменниках, утворених від дієслів):

ходити – ходіння, сушити – сушіння,  смажити – смажіння, кришити – кришіння;

§  -іння (збірна назва від іменника на –інь):

волосінь – волосіння, камінь – каміння, корінь – коріння.


                                            И пишеться:


У словах іншомовного походження:


1.     Після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р («Де ти з’їси цю чашу жиру») перед наступним
приголосним:

 директор, інститут, позиція, таксист, цирк, шифер, режим, коридор.


2.     Як виняток И пишеться після інших букв:

§  у давно запозичених словах:

бинт, вимпел, графин, кипарис, кит, мигдаль, миля, скипидар, спирт, шпиталь;

§  у словах, запозичених із східних мов:

башкир, калмик, киргиз, кизил, кинджал, кисет, кишлак


3.     В основах власних назв після шиплячих та ц перед наступним приголосним:

Чингізхан, Цицерон, Шиллер, Вашингтон, Чикаго, Алжир, Вірджинія.


4.     В географічних назвах:

§  після р, д, т перед приголосним (крім й):

Великобританія, Крит, Мадрид, Кордильєри, Тибет, Аргентина, Ватикан;

§  у кінцевих сполученнях – ида, -ика:

Антарктида, Флорида, Америка, Мексика, Корсика

§  у назвах: Єгипет, Вифлеєм, Єрусалим, Сирія, Сицилія, Пакистан, Китай, Бразилія.


В українських словах:


1.     У префіксах ви-, при-: вийти, вибір, привабливий, прикрасити.


2.     У суфіксах –ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о) а також –ив(о), -ин(а), ин(я), -ин(ий),
-ит(ий), -ист(ий):

льотчик, льотчиця, москвич, ручище, вершина, княгиня, родовитий, плечистий.


3.     У суфіксі –иння (вживається в іменниках із збірним значенням):

буряк – бурячиння, мак – маковиння, лопух – лопушиння, шум - шумовиння