н а Й х а р а к т е р н І  ш І     р и с и
УМ                                  6



Фонетика:

 1) тільки УМ властива зміна етимологічного [О] та [Е] в [І]у нових закритих складах (стіл‚ ніч‚
піч);

2)вживання звука [І]на місці давнього [ě]: хліб‚ білий‚ тісто;

3)звука [и] відповідно до давніх [ы]-[і] : укр. дим‚ нива‚ рос. дым‚ нива‚ білор. дым‚ ніва;

4)ствердіння приголосних перед [Е]: теплий‚ клен‚ день;

5)збереження палаталізованої  вимови [ц]: місяць‚ швець;

6)дзвінка вимова приголосних у позиції перед глухими та в абсолютному кінці слова: кладка‚ ложка‚
дуб‚ сніг ;

7)чергування задньоязикових приголосних  г‚ к‚ х   із   з‚ ц‚ с   у  дав. та місц в. одн. ;

8) поява сполук  -ри-‚ -ли-  у позиції між  проголосними замість -ро-‚ -ло- (гриміти‚ дрижати‚
кривавий‚ глитати);

9) поява звукосполучення  ов  на місці давньоруських звукосполучень  ъл‚ ьл  між приголосними
(вовк‚ повний‚ жовтий‚ шовк);

10)подовження приголосних у іменниках серед. роду.: гілля‚ знання‚ зусилля‚ волосся‚ збіжжя та
деякі інші.


Морфологія:

1)лише для УМ  властиві іменникові флексії дав. відмінка одн.  -ові‚ -еві (братові‚ ковалеві)‚

2)флексія оруд.в. одн . -ою‚ -ею  без  паралельної форми  -ой‚ -ей (з рідною сестрою‚ своєю
землею)‚

3)інфінітиви на -ти після голосної основи (робити‚ діяти) та після основи з кінцевим г і к (могти‚
пекти‚ рос. мочь‚ печь‚ білор. магчы‚ пячы)‚

4)дієслівна флексія -мо в 1 особі мн. (беремо‚ робимо‚ берімо‚ робімо);

5) збереження форм давноминулого часу: знав був‚ знала була‚ знали були;

 6) наявність кличного відмінка іменників;

7)форми давального відмінка займенників : мені‚ тобі‚ собі;

 8)форми 3 ос. дієслів  тепер. та простого майбутнього часів І дієвідміни (типу  пише‚ несе‚ бере);


словотвір :

1) прикметникові суфікси  -ськ-‚ -зьк-‚ -цьк- з палаталізованими зубними (сільський‚ запорізький‚
робітницький);

2)використання  часток  -  аби-‚ де-‚ хтозна-‚ бозна-;

3)префіксів  су - (сузір’я‚ супротивник‚ суміш‚ супутник‚ сусід)‚ прі- (прізвисько‚ прізвище‚
прірва).


Синтаксис :

кожна сх-сл. мова має певні особливості в синтаксичній будові

(пор. укр. додержати слова - род.в.‚ рос. сдержать слово - знах. в.;

укр. користатися з нагоди - род‚ в.‚ білор. карыстацца выпадкам - орудн.в.;

укр. дякувати вам - дав.в.‚ рос. благодарить вас - род.в. та ін.).



Лексика :


іменники - багаття‚багно‚ лелека‚ мрія‚ смуга‚ цап‚ гай‚ тато‚ жовтень‚ січень‚ кожух‚ прапор‚
вихователь‚ відродження‚ незалежність‚ щоденник‚ зупинка‚ хурделиця‚ сівба‚ сіяч‚  чересло‚
бандура‚ глечик‚ хвіртка‚ долівка‚ горище‚ повітка‚ дровітня‚ жито‚ зоря‚ лазня‚ оболонь‚ яр‚
полонина‚ криниця‚ затірка‚ капусняк‚ кваша‚ галуишка‚ вареники;


дієслова - баритися‚ жадати‚ міркувати‚ мріяти‚ тулитися‚ ховатися;


прикметники - гарний‚ загальний


прийменники - біля‚ від‚ з‚ коло‚ задля‚ серед‚ між;


 частки - хай‚ ось‚ саме‚ ані;


 вигуки - овва‚ цур‚ цить‚ геть‚ добридень та ін.


Деякі спільні для всіх сх.- сл.мов слова мають у них неоднакове лексичне значення (пор. укр.
чоловік‚ що своїм лексичним значенням дорівнює російському і білоруському муж;  російське человек
та білор. чалавек‚ що відповідають укр. людина.


Oкремі фонетичні‚ грам. та лекс. риси властиві лише одній із сх-сл. мов‚ у той час як  їх
відповідники в інших мовах слільні. Так‚ напр.‚

1) УМ +  рос. зберігає пом’якшені [д’] та [т’] (укр. діти‚ гість‚ рос. дети‚ гость) відподідно до
білор. [дз’] та [ц’] (дзеці‚ госць);

2)у ній‚ як і в рос. м.‚ розрізняються твердий і пом’якшений приголосний [р] (гора‚ зоря‚ рос.гора‚
заря) при їх нерозрізненні в білор. (гара‚ зара‚ гавару);

3)УМ + Біл.м властиві африкати [дж] та [дз] (укр. ходжу‚ бджола‚ дзвін;

4)білор. уроджай‚ дзынкаць)‚ фрикативний [г] (укр.голос‚ нога; білор.голас‚нага)‚

5) асиміляція звука [j] попереднім палаталізованим приголосним (укр. життя‚ весілля‚ білор.жыццё‚
вяселле); у рос. м. відповідно вживаються приголосні [ж] та [з] (хожу‚ звон)‚ проривний [г]
(голос)‚ зберігається звук [j] (веселье).

Більша чи менша спільність тих або інших звукових ‚ граматичних і лексичних явищ між окремими
сх-сл. мовами пояснюється конкретними умовами їхнього розвитку на різних етапах історії цих мов.


 УМ, Енциклопедія, с.219-223