Дієприкметник та дієприслівник У д-рус. мові розрізнялися дієприкметники активні і пасивні (теп. і мин. часу). Вони мали як нечленні так і членні форми. Активні нечленні дієприкметники теп. ч. утворюються від основи теп. часу за допомогою суфіксів –уч, -юч- і –ач-, -яч-. Проте в наз. відм. одн. чол. і сер. р. ці суфікси не вживалися, замість них виступають суфікси –а, -я; у жін.р. в наз. одн. до суфікса приєднувалася флексія –и, яка нагадує закінчення ім-в *-ја- основи типу рабыни, пустыни. Активні нечленні дієприкметники мин. ч. утворювалися від основи інфінітива за допомогою суфіксів –ъш- і –въш-. Суфікс –ъш- виступає в дієприкм-х від дієслівної основи на голосний. У відмінкових формах дієприкметників мин. ч. простежуються ті самі особливості, що й у попередньому, розглянутому раніше розряді. Так само як і в дієприкметниках теп. ч., тут маємо особливу форму наз. відм. одн. чол. і сер. р. без суфіксального –ш-; закінчення –и в наз. відм. одн. жін. р.; у множ.наз. відм. дієприкметників чол. р. характеризується флексією –є. Нечленні активні дієприкметники вже в д-рус. мові почали виходити з ужитку. У ролі присубстантивного означення їх витісняли членні дієприкметники, які утворювалися від нечленних за допомогою вказівних займенників и, ІЄ, ІА. Втрачаючи функцію означення, нечленні активні дієприкметники тим самим втрачали і своє відмінювання, оскільки їхні відмінкові форми були формами узгодження з означуваними іменниками. У цьому відношенні доля нечленних дієприкметників нагадує долю нечленних (іменних) прикметників. Однак на відміну від прикметників дієприкметники були тісно пов’язані з дієсловами і за значенням і за функціями: вони вживались у ролі присудка, виражали ознаку за дією, а пізніше набували й інших функцій, властивих дієслову. Отже, втративши зв’язок з іменником, активні нечленні дієприкметники виявляли тяжіння до дієслова. Уже в д-рус. пам’ятках засвідчуються випадки порушень в узгодженні дієприкметників з іменниками: въ нихъ жє словєса крЬпъка ... мудрости излагающє и лъжоу ... ωбличаюшє. Тут порушення узгодження в роді: іменник словєса сер.р., а дієсприкметники ізлагающє, ωбличающє мають флексію чол. р. Факти порушення узгодження дієприкметника з підметом вказують на важливе в історії дієслова явище. Активні нечленні дієприкметники, втративши форми непрямих відмінків, у початковій своїй формі (наз. відм.) виступали в ролі другорядного присудка або обставини при дієслові. Це означало, що в мові відбувався процес перетворення к о л и ш н ь о г о д і є п р и к м е т н и к а на невідмінювану дієслівну форму – Д і є п р и с л і в н и к. Сучасні дієприслівники укр. м. типу несучи, знаючи, змагаючися, прочитавши за походженням є скам’янілою формою наз. в. одн. акт. нечленного дієприкметника жін. р. Відповідні дієприслівники рос. мови (неся, зная, причитав) виникли із форми наз. одн. чол.р. тих самих дієприкметників. Зрідка такі форми зустрічаються і в укр. розмовній мові, а деякі з них виступають у ролі прислівників: матрос... на вахті стоя, журився сам собі чогось; гребці і весла положили та сидя люлечки курили. У першому прикладі стоя – дієприслівник, а в другому – сидя - прислівник. Членні активні дієприкметники теп. і мин. ч. утворювалися від нечленних за допомогою вказівного займенника и, ІЄ, ІА, тобто тут відбувалися процеси, аналогічні тим, які відбувалися і в історії членних прикметників. У д-руській мові членні активні дієприкметники типу нєсыи (нєсучєІЄ, нєсучиІА), знавыи (знавъшиІЄ, знавъшаІА) відмінювались, як членні прикметники м’якої групи. У ст-укр. книжній мові вони вживалися досить широко аж до 18 ст.: мешкаючимъ въ єтомъ панстве; потом будучим; наперед будучими; зємля лежачаІА; дерево близко стоАчєє ; належачій та ін. У суч. укр. м. акт. членні дієприкметники вживаються рідкo. Успадковані від д-рус. мови та вживані в мові ст-укр-кій, вони поступово занепадають: частина з них майже зовсім зникла, зокрема акт.дієприкметники мин. ч. (принєсъшии, знавъшии); велика кількість дієприкметників на –уч-, -юч-, -ач-, -яч-, втративши дієслівні ознаки , перейшли до інших частин мови, здебільшого до прикметників: (укр.-чеськ. гарячий-horký, колючий-pichavý, блискучий-lesklý, лежачий-ležící, пекучий-palivý) та ін. Обмежена кількість активних дієприкметників, що зберегли дієслівні граматичні ознаки, вживається в сучасній літературній писемній мові. Серед активних дієприкметників д-рус. м. виділяється група невідмінюваних нечлених дієприкм-в мин. ч. із суфіксом –л- типу нєслъ, зналъ. У самостійному значенні дієприметники на -лъ, -ло, -ла не вживалися, вони виступали як компонент складених дієслівних форм (перфекта, плюсквамперфекта, умовного способу, майбутнього часу). У СУМі вони зберігаються у вигляді форм мин. ч. та умовного способу. До цих давніх невідмінюваних дієприкметників ведуть сліди від сучасних типу посивілий, пожовклий, зітлілий та ін. Пасивні дієприкметники д-рус. м., як і активні, поділялися на дієприкметники теп. і мин. ч., мали нечленні і членні форми і відмінювалися, відповідно, як нечленні або членні прикметники. Пасивні дієприкметники теп. ч. утворювалися від основи теп. ч. за допомогою суфікса –м- пред яким стояли тематичні голосні о, е та і (вєдомъ, знаІЄмъ, хвалимъ). Іменні форми пасивних дієприкметників мин. ч. утворювалися від інфінітивних основ за допомогою суфіксів –н-, -ен-, -т-, вибір яких мотивувався твірною основою: а) до основ на –а, -Ь додавався суфікс –н- (писанъ, видЬнъ); б) до основ з кінцевим приголосним – суфікс –ен- (веденъ, надъменъ); суфікс –ен- використовувався також і для утворення дієприкметників від дієсслів з основою на –и (ІV клас), але тематичний –и при цьому редукувався в ј і пом’якшував попередні приголосні (носи-ти – носј + ен + ь – ношенъ); в) суфікс –т- додавався здебільшого до односкладової основи (не рахуючи префікса) з кінцевими –и, -ы, -Ь, -а (бити – битъ, мыти – митъ, пЬти – пЬтъ, възІАти – възІАтъ). В укр. м. пасивні дієприкметники теп. ч. не вживаються. Вони рідко вживалися і в пам’ятках 14-17 ст. Частина з них у членній формі перейшла до категорії прикметників: відомий, знайомий, любимий, незримий. Нечленні дієприкметники мин. ч. також вийшли з ужитку вже в мові укр. народності. Від них збереглися лише незмінні присудкові слова на –но-, -то-, які за своїм походженням є застиглими формами наз.- знах. відм. одн. сер. роду нечленних пасивних дієприкметників мин. ч. (план виконано, шлях перекрито). Членні форми пасивних дієприкметників мин. ч. типу принесений, пошитий не зазнали в своїй історії майже ніяких обмежень, повністю збереглися в СУМі (переважно зі значенням доконаного виду).