20 СПОЛУЧНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

                                               поділ

                                                 1

функція: сурядні – підрядні

                                                 2

походження: первинні – похідні

                                                 3

морфологічна будова: прості, складні, складені

                                              функція

                                              підряд.

áî, èáî, äàáû, яêî, îæå, àæå, çàíý, ïîòîëü, ïîêîëü

                                              сурядн.


єднальні

протиставні

розділові

è,

äà, à,

íî,

ëè, èëè, òà, ÷è, ëþáî

                                            похо-дження

                                          первинні прості

сурядний зв’язок

підрядний зв’язок

à^*, äà (та), è (і), ëè, íî^** (але), ÷è,

áî

^*протиставне УМ   ^**до 18 ст.


                                              похідні

від займенників

від прислівників

від дієслів

èæå, 4æå, ÿæå,

÷üòî, êúòî

èäå, ÿêî, êîëè, 4ãäà, êúãäà, êàìî

õîòя, åñëè

                                              похідні

                                             складені

                                       = семантична єдність

двох або кількох слів, що виступають як один сполучник, хоч у реченні не завжди стоять поруч: à÷å
... ëè; à÷å ... òî; íå òúêìî ... íú (íî), а також парні сполучники: è ... è; èëè ... èëè; ëèáî ...
ëèáî; íè ... íè.

                                              складні

                                            = зрощення

1)   первинних сполучників між собою:

                    à + ëè → àëè; è + ëè → èëè; ëè + áî → ëèáî;

2)   сполуч-в + частки: à + æå → àæå; äà + æå → äàæå;

3)   одних часток: íå + æå → íåæå; íè + æå → íèæå.


У д-р. м. кількість^1 сполучників була відносно невеликою, проте вони вже поділялися на      окремі
групи за своїми функціями (сурядні – підрядні), походженням (первинні – похідні), морфолог. будовою
(прості, складні, складені).


Українська мова зберегла зовсім невелику кількість давніх похідних сполучників і сполучних слів,
зокрема такі: що, як, де, коли, куди́ (пор. д-р. ÷üòî, ÿêî, êúäå, êîëè, êуäè) та деякі інші.
        Вийшло з ужитку багато сполучників і сполучних слів займенникового та прислівникового
походження (èæå, ÿæå, 4æå, 4ãäà, êúãäà, äîíüäåæå, îæå, ïîêîëü та ін.), а також більшість складних
та складених сполучників.

У зв’язку з утратою значної кількості сполучникових лексичних одиниць в українській мові
відбувається:

1) активний процес функціонального розширення збережених віддавна та вживаних у ній похідних
сполучників,

2) процес поповнення їхнього складу за рахунок новотворів, зокрема таких, як: доки, зате, мов,
немов, наче, неначе, поки, проте, себто, тобто, щоб; дарма що, тому що, незважаючи на те що,
замість того щоб, хіба що, тим часом як, після того як, в міру того як і інших.

Для утворення нових сполучників використовуються форми займенників, прислівники, прийменники,
частки.

Однак староукраїнська книжна мова лише частково відбивала ті зміни, які відбулись у живій народній
мові. У староукраїнських пам’ятках аж до кінця XVIII ст. власне українські сполучники підрядності
займають скромне місце. Зате широко фіксуються в них сполучники давньоруські, не засвоєні живою
українською мовою (ажє, ожє, ачє, поколь), старослов’янські (акы, аще, дабы), польскі (же, бы, гды,
кгды, поневаж), російські (если, когда) та ін. Ця строкатість, неунормованість характерна була для
всіх жанрів (з незначними відхиленнями) тогочасної писемної мови.

СУМ, орієнтована в своєму розвитку на загальнонародне мовне джерело, позбулася застарілих,
віджилих, не вживаних в мові народу сполучників і створила нову, багату та гнучку сполучникову
систему.