Богдан Олег Горобчук мокрий сніг Мокрий сніг ніби мокрий пес – йде – і очі сумні-сумні, – так застуди гнилий процес проявляється на мені. Ти у іншому місті. Це безупинно мене гнітить… І зими грандіозний цех виробляє сльотавий квіт… Ти сумуєш мені і спиш... Безнадійно вмовляю сніг – простягнути долоні між… Мокрий сніг ніби мокрий пес – під вікном моїм тихо ліг – він – так само – чекає тебе… мінус все розколупуєш рай – випускаєш комах рій зривається – ти зачиняєш лице зачинаєш лічити їх – три дві одна нуль і мінус одна. мінус дві. мінус… все розколупуєш рану в руці – випускаєш себе витікаєш уся. ніби з трьох в мінус три і комахи твої лижуть мед твій серед твоїх всміхів і сліз. твого шепоту й крику. розколупуєш нас ніби рай ніби рану в руці як каштан який коле – але серцевина тверда так цікаво – а що ж там ще глибше – в оцій серцевині. ще глибше?. нічого… шкода… Гірлянди увесь світ – сіра речовина якби не ми: ходимо, світимось, райдужно переливаємось ніби ялинкови гірлянди – не можемо горіти одне без одного: хтось із нас гасне – й неодмінно погасне інший блискітки із твоєї шкіри осідають на моїй ми змиваємо їх сірою речовиною світу: водами, повітрями, спілкуваннями але вони – ніби малесенькі світляні родинки – вростають у нас адже ми гірлянди, а гірлянди мусять сяяти від свята до свята і так від міста й до міста стається: прогулянки, дотики крізь одяг, крізь шкіру серце до серця, кров до крові, світло до світла, блискітки до блискіток ми зупиняємось, ми цілуємось я з'їдаю блиск із твоїх губ стерильність крапки над і — больові точки самотність безболісна самотність дерева, з якого не виростає іще одне дерево, не розриваючи деревину і кору, не додаючи річних кілець у зрізі німба самотність снігу навпроти ліхтаря і ліхтаря навпроти снігу стерильність, ангедонічна безболісність препароване часом вугілля тіл зима у дзеркалах замерзлих озер і калюж — розпатлана як божевільна, холодна жінка, що все у собі тримає все пакує всередину себе, безрадісна, все стискає всередині себе до стану льоду — прозорого вугілля крапки над і — голуб'ячі клювки на снігу крапки над і — самотні сліди каблуків на снігу коли підошви невідомо куди зникають ніби рана від кулі є, а пострілу — не було стерильне місце на дереві — дупло, завіяне снігом це холодне дівоцтво зими, яке тисне на неї, на лід перетворюючи зима — та самка, що сама себе народжує, а тому триватиме постійно особливо — всередині