С. 9 – 26 ВСТУП ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ. АСПЕКТИ СИНТАКСИСУ. СИНТАКСИЧНІ ОДИНИЦІ. 1. Предмет та завдання курсу. Термін синтаксис використовується в двох значеннях: 1) як розділ мовознавства (як система лінгвістичних понять про синтаксичну будову мови); 2) як власне-будова мови. Основною метою курсу синтаксису сучасної української літературної мови є розгляд основних теоретичних питань, пов’язаних із кількістю синтаксичних одиниць та їхнім статусом, аналізом класифікацій і кваліфікацій, а також синтаксичних категорій і синтаксичних одиниць з послідовним 1) розмежуванням формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного, власне- семантичного і комунікативного аспектів (членів речення, словосполучень, речень (простих і складних), синтаксем, семантем, комунікатем, текстем тощо); 2) аналізом зв'язків у словосполученні, реченні, складному синтаксичному цілому (прислівних, односпрямованих, різноспрямованих, зумовлених, взаємозумовлених, детермінантних, предикативних, напівпредикативних, підрядних, опосередкованих підрядних, сурядних тощо); 3) встановленням відношень (предикативних, напівпредикативних, суб'єктних, об'єктних, атрибутивних, обставинних, апозитивних, синкретичних (об'єктно-обставинних, атрибутивно-обставинних, об'єктно-атрибутивних), комплетивних, єднальних, приєднувальних, зіставних, зіставно-протиставних, градаційних) між компонентами синтаксичних одиниць. 2. Аспекти вивчення синтаксису. У сучасному синтаксисі розрізняється п’ять аспектів: 1) формально-граматичний (власне-синтаксичний) (Л. Булаховський, Є. Тимченко, П. Фортунатов та ін.), 2) семантико-синтаксичний (І. Вихованець, К. Городенська, Н. Гуйванюк, А. Мухін та ін.), 3) власне семантичний (логіко-універсальний) (Й. Андерш, І. Вихованець, В. Гак та ін.), 4) комунікативний (І.Вихованець, К.Городенська, Н.Гуйванюк, І.Слинько та ін.). 5) прагматичний (В. Гак, Г. Почепцов, І. Сусов та ін.) Формально-граматичний аспект синтаксису – це рівень структури речення, синтаксичних форм його компонентів (членів речення), синтаксичних зв’язків між ними. Основними його поняттями є: член речення, синтаксична форма члена речення, форма синтаксичного зв’язку. Суттєвим є розмежування членів речення за рангами: член речення (надкатегорія) → головний член речення (категорія) → другорядний член речення (категорія). У межах категорії головного члена речення наявне розмежування підмета (підкатегорія), присудка (підкатегорія), головного члена односкладного речення (підкатегорія); те саме відповідно і в категорії другорядного члена речення, де слід розмежовувати: додаток (підкатегорія), означення (підкатегорія), обставину (підкатегорія). З-поміж синтаксичних форм зв’язків тут постають: предикативний (між підметом і присудком): Хлопчик грає в шахи; підрядний прислівний, що означає однобічну залежність: Художник малював → (що?) картину. Предикативний і підрядний прислівний синтаксичні зв’язки мають різні форми вияву. Так, основною формою предикативного зв’язку є координація, а для підрядного прислівного властиві форми узгодження, керування, прилягання тощо. На семантико-синтаксичному рівні простежуються особливості семантичного наповнення словоформи в реченні й окреслюються закономірності співвідношення форми і змісту в кожному конкретному випаду. Елементарною одиницею цього рівня є синтаксема, тобто елементарна одиниця синтаксичної семантики. Синтаксема – це елементарна синтаксична одиниця, що характеризується співвідношенням форми і змісту. Так, у реченні Чимало складено пісень про минулу славу України наявні синтаксеми: нульова синтаксема суб’єкта; синтаксема предиката дії складено; синтаксема об’єкта чимало пісень; перша синтаксема атрибута про минулу славу та друга синтаксема атрибута України. На семантико-синтаксичному рівні легко встановлювати основний варіант (інваріант) вияву семантики та його варіанти, пор.: для синтаксеми суб’єкта основним варіантом вияву є форма називного відмінка іменника, а форми давального (Мені добре), орудного (Намальована художником картина) та інші є вторинними. Власне-семантичний (логіко-універсальний) аспект речення передбачає встановлення національно-мовних особливостей реалізації загальнолюдських універсалій. Основною одиницею власне-семантичного рівня є семантема. Так, універсалія суб’єкта реалізується семантемою агенса (активного діяча) та може поставати в українських реченнях, як нульова (В селі голосно заспівали; Дощить) і формально окреслена (Кожен з нас пам’ятає першу посмішку матері). Для власне-семантичного підходу важливим постає розмежування семантичних ролей учасників дії: агенса, пацієнса (об’єкт дії, що підлягає впливу агенса: Студент читає книгу) тощо. Комунікативний аспект спрямований на з’ясування специфіки вияву співвідношення речення із ситуативно-актуалізованими завданнями мовлення та реалізації в ньому уже відомого (даного) і нового, заради чого й реалізується речення. Основною одиницею комунікативного рівня виступає комунікатема (комунікема), що диференціюється на тему та рему. В реченні Потяг прибуває о сьомій годині реалізується тема потяг і рема прибуває о сьомій годині. прагматичний аспект, основною одиницею якого є прагматема, передбачає: • встановлення умови та мети реалізації речення в мовленнєвій ситуації; • визначення позицій мовців (та сама фраза з тим самим змістом може вимовлятися з різною метою (мета становить прагматему): (колезі:) Я зайду до тебе – обіцянка (як прагматема) (учневі, який не виконав завдання:) Я зайду до тебе – попередження (як прагматема); (недбайливому учневі:) Я зайду до тебе – погроза (як прагматема)); • визначення прагматичних типів речень-висловлень: 1) Земля крутиться (речення-повідомлення, або констативи); 2) Я ще зателефоную (речення-обіцянки, або промісиви); 3) Я тобі покажу, як неохайно виконувати завдання (речення-погрози, або менасиви); 4) Я дякую вам (речення-перформативи (дія речення дорівнює її реалізації)); 5) Виходьте зі своїх схованок (речення-спонукання, або директиви (адресант прямо спонукає адресата до дії)); 6) Чи прийдете сьогодні на горнятко кави? (речення-питання, або квеситиви). 3. Поняття синтаксичної одиниці. Типологія синтаксичних одиниць. Синтаксичною одиницею є елемент синтаксичної будови мови, який реалізує закономірності поєднання синтаксичних форм між собою та в якому виражається певна семантика. Основними синтаксичними одиницями виступають синтаксичне слово, словосполучення та речення. Синтаксичним словом називається елементарна синтаксична одиниця, якій властиве співвідношення форми та змісту. У реченні Кожний з нас рано почав працювати (О. Гончар) реалізуються синтаксичні слова: кожний з нас + рано + почав працювати. Синтаксичне слово відрізняється від морфологічного, пор. Кожний з нас – три морфологічні слова й одне синтаксичне; почав працювати – два морфологічні слова й одне синтаксичне. Синтаксичне слово завжди виконує функцію одного члена речення. Словосполучення – це синтаксична одиниця, котра утворюється підрядним прислівним синтаксичним зв’язком з двох або більше повнозначних слів для розгорнутого називання певного явища: читати книжку, дивитися фільм, цікаве оповідання, говорити схвильовано. Основною синтаксичною одиницею є речення, в якому реалізуються усі потенції синтаксичного слова та словосполучення. Речення – синтаксична одиниця, що побудована за усталеним зразком, виражає відносно закінчену думку або певну емоцію та виступає основним засобом комунікації, пор.: Журавлі знову повернулися до своїх гнізд. Як мені хочеться повернути все минуле. Складне речення не виступає окремою одиницею, а є комбінаторним варіантом речення, тому що його частини структурно дорівнюють простим реченням. СИНТАКСИС СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ТА ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ. ТИПОЛОГІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ 1. Види підрядного зв’язку в словосполученні. В словосполученні реалізується підрядний прислівний синтаксичний зв’язок. Йому притаманні такі синтаксичні форми: узгодження, кореляція, керування та прилягання. 1.1. Узгодженням є така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залежне слово узгоджується в усіх можливих формах з головним: красиве місто (залежне слово красиве узгоджується з головним місто у формах роду (середній), числа (однина), відмінка (називний)). За повнотою узгодження поділяється на повне та неповне. У повному узгодженні наявне узгодження у всіх можливих формах (тепла осінь (залежне слово тепла узгоджується з головним осінь у формах роду (жіночий), числа (однина), відмінка (називний)). Неповне узгодження наявне в тому разі, коли залежне слово не узгоджується з головним в одній або більше форм: нові кімнати (відсутнє узгодження в роді). У формально-граматичному та смисловому планах слід розрізняти: формально-граматичне, смислове, умовно-граматичне й асоціативне узгодження. Формально-граматичним називається таке узгодження, за якого залежне слово повторює форми головного без урахування семантики останнього: свіжий хліб, дерев’яна шафа, тепле море. Смислове узгодження ґрунтується на узгодженні залежного слова з головним тільки за семантикою, пор.: сільський листоноша / сільська листоноша, круглий сирота / кругла сирота, узгодження залежних слів у формах роду ґрунтується не на формальному, а на смисловому критерії. Особливістю умовно-граматичного узгодження є умовне набуття граматичних значень роду, числа і відмінка елементами на зразок “ура”, “кра”, “кру-кру” за їхньої часткової субстантивації. Активною в цьому разі виявляється форма середнього роду: твоє журливе “кру”, тривожне “кра” тощо. Асоціативним узгодженням постає тоді, коли залежне слово узгоджується з головним, яке не називається: свіжа кольрабі (за морфологічною диференціацією слово кольрабі (назва неістоти) повинно бути середнього роду, але від впливом родового слова капуста воно набуло значення жіночого роду; саме з формою граматичного роду слова капуста й узгоджується форма граматичного роду залежного слова свіжа). 1.2. Кореляція є такою синтаксичною формою підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, що реалізується між двома повнозначними словами однієї частини мови та за якої залежне слово корелює з головним у всіх можливих граматичних формах: народ-творець, студент-відмінник (обидва слова є іменниками, їм притаманні тотожні граматичні форми роду (чоловічий), числа (однина) і відмінка (називний)). За своїм виявом кореляція поділяється на повну й неповну. У повній кореляції наявне співвідношення у всіх можливих формах (льотчик-космонавт (залежне слово космонавт корелює з головним льотчик у формах роду (чоловічий), числа (однина), відмінка (називний)). Неповна кореляція постає в тому разі, коли залежне слово не узгоджується з головним в одній або більше форм: дівчина-агроном (відсутнє узгодження в роді). 1.3. Керуванням є така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залежне слово набуває тієї граматичної форми, якої від нього вимагає головне слово: читати книгу, підійти до батька. За своїм потенціалом керування поділяється на сильне, напівсильне і слабке. Сильним виступає таке керування, що реалізується в тому випадку, коли головне слово виражене: а) перехідним дієсловом: пізнати істину, прочитати лекцію; б) віддієслівним іменником, який утворений від перехідного дієслова: вишивання рушника, читання книги; в) префіксальним дієсловом, префікс якого вимагає наявності в постпозиції такого самого прийменника: наступити на рушник, відійти від батька; г) префіксальним дієсловом, префікс якого вимагає наявності в постпозиції певного прийменника: перескочити через перелаз, перейти через дорогу; ґ) предикативним прикметником на зразок гідний, спроможний: гідний подиву, спроможний на перемогу та ін. Напівсильним є таке керування, за якого залежне слово реалізує адресатну семантику та його вияв опосередкований наявністю сильнокерованого елемента: подарувати дитині іграшку, розповідати казку учням. Слабким виступає керування в тому разі, коли залежне слово реалізує інструментальну семантику та його вияв опосередкований наявністю сильнокерованого елемента: збирати урожай комбайном, вишивати рушник голкою. У керуванні залежне слово може змінювати й не змінювати свою граматичну форму. За цією особливістю розрізняють варіативне та неваріативне керування, пор.: зустріти колегу (неваріативне) і випити води / воду, вивчити вірш / вірша (варіативне). За специфікою реалізації синтаксичної позиції залежного компонента керування поділяється на пряме й опосередковане. Прямим є керування в тому разі, коли залежне слово підпорядковане головному безпосередньо: відвідувати заняття, переглянути конспект. В опосередкованому керуванні залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника: зачекати на гостя, поглянути на поле. Керована форма обов’язково зберігає предметну (субстанційну) семантику: орати землю, привітатися з батьком. Якщо форма втрачає субстанційну семантику, то вона є прилеглою: зошит (чий?) учня, квіти (які?) в росі. На рівні членів речення такі прилеглі форми слід кваліфікувати як означення, а прилеглі форми зразка відпочивати на березі, зайти до хати – як обставини. 1.4. Прилягання – така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залежне слово прилягає до головного слова за своїм змістом: швидко відповідати, слухати вечорами. За морфологічними особливостями прилягання поділяється на власне-прилягання та відмінкове прилягання. У власне-приляганні залежне слово виражається формами інфінітива, прислівника і дієприслівника: бажання вчитися, обережно відступати, стрільба лежачи. До відмінкового прилягання належать різні вияви поєднання відмінкових або прийменниково-відмінкових форм у вторинних функціях – атрибутивній або обставинній: учитель (який?) школи, шафа (яка?) для книжок і розташуватися (де?) в лісі, зустрітися (де? ) біля театру. В атрибутивній функції можлива заміна неспеціалізованої відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми спеціалізованою прикметниковою, пор.: учитель школи → шкільний учитель, шафа для книжок → книжкова шафа, а за обставинної функції – спеціалізованим прислівником: розташуватися в лісі → розташуватися тут / там, зустрітися біля театру → зустрітися тут / там. 2. Види синтаксичного зв’язку в реченні. 2.1. Предикативний зв’язок. У реченні основним синтаксичним зв’язком виступає предикативний: Хлопчик слухає музику. В українському синтаксисі предикативний зв’язок реалізується в простому реченні (між підметом і присудком) і в складному реченні, коли одна із частин заповнює синтаксичну позицію підмета щодо іншої: Хто мужність має і відвагу, нехай підійде сюди (А.Яна) = Хто мужність має і відвагу (хто?) ← нехай підійде сюди. Предикативний зв’язок у складному реченні наявний також у кожній із предикативних частин: І поки буде світ стояти, вічно земля батьків стрічатиме зорю… (К. Герасименко) Предикативний синтаксичний зв’язок реалізується в трьох синтаксичних формах: а) координації: Художник малює картину; б) співположенні – дві граматично однакові форми виявляють свій синтаксичний статус внаслідок синтаксичних позицій у реченні: Жити – завжди радуватися новому; в) взаємовияві – словоформа реалізує свою синтаксичну функцію внаслідок зайнятої синтаксичної позиції: Машина – стоп. / Комп’ютер – трісь; Зайчик стриб у гречку; Я – за співпрацю. Визначальною й регулярною формою предикативного зв’язку є координація, за якої форми підмета та присудка взаємозумовлюються. Окремої уваги вимагають випадки типу Дитинко, підійди до мене. Не плач, козаче; Ой не шуми, луже..., де форми кличного відмінка (вокатива) дитинко, козаче, луже реалізують функцію потенційного суб’єкта та корелюють із формою 2-ої особи однини наказового способу дієслова. Вони можуть кваліфікуватися як підмет. У цьому разі між підметом і присудком реалізується особлива форма предикативного синтаксичного зв’язку – співвідношення. Увага! У реченні реалізуються усі різновиди підрядного прислівного зв’язку, котрі наявні в словосполученні: узгодження, кореляція, керування, прилягання. Крім цього, підрядний прислівний синтаксичний зв’язок може поставати і в межах складного речення, де залежним компонентом виступає окрема предикативна частина: Ніхто не знав (чого?), → чому в таку пізню осінь раптом зацвіли тюльпани. У простому реченні реалізуються також детермінантний, дуплексивний, напівпредикативний, сурядний, опосередкований, модальний та інтродуктивний синтаксичні зв’язки. 2.2. Детермінантний зв’язок. Специфіка детермінантного зв’язку виявляється в тому, що окремий компонент речення (здебільшого окреслює окрему ситуацію) пов’язується з предикативною основою речення як цілісністю: У музеї учням розповіли про славне минуле рідного краю. Детермінантний синтаксичний зв’язок реалізується і в межах складного речення, зокрема складнопідрядного, в рамках якого підрядна предикативна частина прилягає до головної за смислом: Якщо ти покликаний літати, (за якої умови?) ← то не бійся висоти. 2.3. Дуплексивний зв’язок (подвійний) виявляється у двобічній залежності реченнєвого компонента за власними лініями взаємодії з підметом і присудком: Дівчина прибігла стривожена. Про неможливість кваліфікації цього елемента як означення засвідчує наявність його власної варіативності, пор.: Дівчина прибігла стривожена і Дівчина прибігла стривоженою. 2.4. Напівпредикативний зв’язок – різновид синтаксичного зв’язку, особливістю якого є включення в речення конструкції з власним опорним компонентом: Гори, вкриті снігом, виднілися на горизонті. 2.5. Сурядний зв’язок. Своєрідним виступає сурядний синтаксичний зв’язок, яким поєднуються структурно автономні компоненти: Під час екскурсії до лісу учні збирали до гербарію осінні квіти, листя і кору дерев, голки сосни і ялинки. На рівні складного речення сурядним зв’язком поєднуються окремі предикативні частини: На вулиці сонячно і тепло на душі. 2.6. Опосередкований зв’язок. Специфіка опосередкованого синтаксичного зв’язку виявляється в тому, що за його допомогою в реченні уточнюється певна інформація. Цією формою синтаксичного зв’язку компоненти включаються в речення опосередковано – через наявність окремого елемента, що займає відповідну синтаксичну позицію: У лісі, біля старенького клена, у самому видолинку б’є дзвінке джерело. В цьому реченні наявні два опосередковані елементи біля старенького клена, у самому видолинку. Послідовність опосередкування є підставою для розмежування опосередкування першого ступеня (біля старенького клена), другого ступеня (у самому видолинку) тощо. 2.7. Модальний синтаксичний зв’язок реалізується за включення в речення особливих модальних компонентів на зразок звичайно, безперечно, поза всяким сумнівом: Звичайно, сьогодні треба добре зважувати кожне слово, виголошене перед народом. 2.8. Інтродуктивний синтаксичний зв’язок – зв’язок, за допомогою якого в речення включається інший інформаційний план: Тарас Шевченко (Кобзар першим підняв українську мову на весь голос її звучання) належить до геніальних постатей української культури. 2.9. Недиференційований зв’язок. У межах складного речення реалізуються також недиференційований синтаксичний зв’язок. Особливістю недиференційованого зв’язку є поєднання двох предикативних частин, що перебувають і в сурядних і в підрядних відношеннях одночасно: У книгарні багато цікавих книг – я не вибрав жодної = У книгарні багато цікавих книг, але я не вибрав жодної (сурядні) ↔ Хоч у книгарні багато цікавих книг, я не вибрав жодної (підрядні) ↔ Хоч у книгарні багато цікавих книг, але я не вибрав жодної. Недиференційований зв’язок протиставлений диференційованому в складному реченні. Диференційований зв’язок у складному реченні виявляється у сурядному (І потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко)) та підрядному (В природі ніч існує для того, щоб у тиші росло усяке зілля і відпочивала людина (М. Стельмах)) різновидах. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Завдання І З поданих речень вичленувати можливі словосполучення та вказати тип підрядного прислівного синтаксичного зв’язку. Вони кокетливо посміхаються до сонця, а вітер схоплюється у мене над головою (Г.Косинка). Вона йшла поруч і не вгавала мені дякувати (В.Підмогильний). Черниш уже не бачив нічого, окрім протилежного берега, завихреного вогнями (О.Гончар). Велике покликання матері – народити дитину, але найвеличніше – народити й виховати не вовка, а друга, не хижака, а брата (О. Довженко). Завдання ІІ Визначити тип синтаксичного зв’язку між головними членами речення. Сьогодні груша розцвіла рясна (М. Рильський). І сонна тиша сонним язиком шепоче саду сонну колискову (М. Вінграновський). В повітрі молодому далекий крик мандрівних журавлів вже розітнувсь (Б. Грінченко). А жінка – ранній птах: ще сонце у колисці, а вона на ногах (М.Стельмах). Любить свій край – це значить все любити, у чім його святе ім’я живе (В.Сосюра). Завдання ІІІ Виділити внутрішньореченнєві зв’язки та вказати їхні типи. Справжній митець увіходить у мистецтво не потихеньку, не пролазить у шпарку, прикриваючись вигаданим прізвиськом, а йде сміливо, відверто, через головний вхід (П. Загребельний). Здавалось, що він (барвінок – А.З., Г.М.) і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке, зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом (Є.Гуцало). Переборюючи легкий острах у грудях, обережно ступаючи по принишклій землі, наближаєшся до першого-ліпшого соняшника, простягаєш руку, повертаєш його бліде обличчя до свого — і вражено й трохи безпорадно відповідаєш усмішкою на потемнілу, на пригаслу усмішку соняшника (Є.Гуцало). -----------------------------------1.10 СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ 1. Словосполучення – номінативна синтаксична одиниця. Словосполучення і речення. Слово і словосполучення. Основна функція словосполучення – номінативна. Ця ж функція притаманна й слову. Між словосполученням і словом є багато спільного. Словосполучення, як і слово, називає предмет, ознаку, дію, але називає поширено, конкретизовано. Спільні риси слова і словосполучення: 1) не є комунікативними одиницями; 2) обоє позбавлені предикативності; 3) характеризуються номінативною функцією; 4) система форм слова і словосполучення визначувана стрижневим словом; 5) виступають будівельним матеріалом для речення. Водночас між словосполученням і словом є суттєва різниця: 1) в них різна кількість смислових показників; 2) словосполучення є мінімальним контекстом для слова; 3) в словосполученні активно виявляються граматичні категорії опорних слів; 4) словосполучення будується тільки на основі підрядного зв’язку. Істотними є відмінності між реченням і словосполученням як синтаксичними одиницями: 1) словосполучення виконує номінативну функцію, а речення – комунікативну; 2) словосполучення входить у комунікативну систему тільки через речення; 3) словосполученню властива інтонація називання, а реченню – повідомлення; 4) словосполучення вміщує не менше двох повнозначних одиниць, речення може складатися і з одного слова, пор.: відповідь землякам, лист товариша і Зима. Пізно; 5) в словосполученні один з членів підпорядковується іншому (субординативні відношення), в реченні вони координуються один щодо іншого, пор.: квіти в росі, щасливий час і Пахне троянда; Пролунало могутнє “ура!”; 6) в реченні наявна предикативність; 7) з усіх наявних форм синтаксичного зв’язку в реченні реалізуються всі, а в словосполученні – тільки підрядний прислівний зв’язок; 8) не всі сполучення слів у реченні є словосполученнями. Не виступають словосполученнями: а) поєднання підмета з присудком (Женці жнуть жито); б) вставні слова: Сьогодні, можливо, буде дощ; в) аналітичні форми прикметників і дієслів (більш сильний, буду говорити); г) однорідні члени речення (Учитель приніс зошити та підручники); ґ) напівпредикативні сполучення слів (напівпредикативний підрядний зв’язок (Ліс, пробуджений сонячними променями, вабив свіжістю); д) члени речення, з’єднані приєднувальним зв’язком: Зробили ми вже багато, а недоліки є – і серйозні (ускладнюють семантичну структуру речення); е) фразеологізми та синтаксично нерозкладні конструкції: жінка похилого віку, бити байдики. Словосполучення – це номінативна синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше, пов’язаних підрядним зв’язком, повнозначних компонентів, один з яких є стрижневим (головним), другий – залежним. 1. Граматична форма та граматичне значення словосполучення. Граматичне значення словосполучення – це відношення між головним і залежним компонентами: зелений колір – атрибутивне значення; принести квіти – об’єктне значення. Граматична форма словосполучення – це синтаксична форма зв’язку і форма компонентів. В основному вона спирається на систему форм головного компонента, пор.: лелека-вожак – кореляція; учитися на філфаці, учусь на філфаці, учимось на філфаці, учились на філфаці і под. Та сама форма може виражати декілька відношень, пор.: навчатися з братом (об’єктні й обставинні відношення); будинок біля моря (обставинні й означальні відношення); характеристика учня (об’єктні відношення: характеризують учня і суб’єктні відношення: учень характеризує). 3. Типи словoсполучень. 3.1. Типи словосполучень за семантико-синтаксичними відношеннями. За характером смислових відношень між компонентами словосполучення поділяються на: 1) атрибутивні, 2) об’єктні, 3) суб’єктні, 4) обставинні, 5) комплетивні, 6) апозитивні. 3.1.1. Атрибутивні відношення – це такі, в яких головне слово позначає предмет, а залежне окреслює його ознаку: старанний учень, виняткова причина, красива дівчина. З-поміж таких словосполучень домінують словосполучення із залежним компонентом, який виражає узагальнену ознаку (прикметник, займенник, дієприкметник). Атрибутивні відношення часто виникають і при сполученні іменника з іншими частинами мови: а) іменник + іменник без прийменника: гілка бузку, крило літака; б) іменник + іменник з прийменником: сорочка в клітинку, будинок з дерева; в) іменник + інфінітив: бажання вчитися, стремління малювати; г) іменник + прислівник: кава по-турецьки. За атрибутивних відношень залежний компонент словосполучення в межах речення завжди є означенням. Увага! Під час аналізу словосполучень необхідно пам’ятати, що та сама модель може виражати різну семантику. Так, словосполучення, побудовані за схемою “ім. + ім. у род.в.”, можуть реалізовувати атрибутивні й об’єктні відношення. Означенням залежний компонент у моделі “ім. + ім. у род. в.” виступає тоді, коли головне слово називає: 1) предмет, а залежне – особу, якій цей предмет належить: будинок батька, зошит учня; 2) частину предмета, а залежне – весь предмет: сторінка зошита, дах будинку; 3) особу, а залежне – заклад або колектив, до яких ця особа має відношення: викладач університету, учитель школи; 4) сукупність предметів, а залежне – предмети, з яких ця сукупність складається: череда корів, зграя птахів, натовп людей; 5) опредмечену дію, а залежне позначає діяча: політ космонавта, наказ директора, розпорядження декана; 6) ознаку, а залежне – особу або предмет, яким властива ця ознака: білизна снігу, синява неба, цікавість учнів і под. 3.1.2. Об’єктні відношення в словосполученні виникають за такої взаємодії компонентів, коли головне слово вимагає свого поширення об’єктом (на який спрямована чи з яким пов’язується дія): запустити супутник, орати трактором, схвалений урядом і под. В об’єктних словосполученнях залежний компонент може позначати: а) прямий об’єкт дії: вишивати рушник, співати пісню; б) знаряддя дії: орати землю трактором, забивати цвяха молотком; в) дійову особу: підтриманий учасниками; г) співучасника дії: розмовляти з друзями; ґ) об’єкт, що зумовлює зміст головного слова: мрію про подорож, шкодую за втраченим. Увага! Об’єктні відношення виникають і в сполученні дієслова з інфінітивом: принести обідати, наказати відступати, запросити танцювати та ін. Це здебільшого дієслова руху або волевиявлення. Об’єктні відношення реалізуються і в словосполученнях, де головне слово виражене прикметником, а залежне іменником: сильний духом, здібний до малювання та ін. Значення об’єкта залежне слово має в тих випадках, коли головне виступає віддієслівним іменником, який співвідносний з перехідним дієсловом, що вимагає знах.в.: захист Вітчизни, читання книжки // захищати Вітчизну, читати книжку і т.ін. 3.1.3. Суб’єктні відношення наявні в словосполученнях, у яких залежна форма позначає суб’єкта дії, діяча. Вони ґрунтуються на лексико-граматичній природі головного слова, яким виступає дієслово: приїхав батько – приїзд батька, вітер розкидав – розкидані вітром, ураган знищив – знищено ураганом. Увага! Можливий збіг в одній формі двох видів відношень – суб’єктних та об’єктних, так звана синтаксична омонімія: характеристика учня – учень характеризує й учня характеризують. 3.1.4. Обставинні відношення – це такі відношення, що характеризують чи кваліфікують дії (або ознаки). За семантикою обставинні відношення поділяються на: а) часові: повернутися вранці, піти пізно, приїхати через місяць; б) просторові: йти полем, жити в селі, перебувати на березі; в) мети: приїхати відпочити, подарувати на пам’ять; г) причинові: сказати помилково, вчинити наперекір; ґ) наслідку: покохати на муку, зустрічатися на радість; д) означально-обставинні: хоробро битися, гаряче говорити і под. 3.1.5. Комплетивні (доповнювальні) відношення виникають у синтаксично зв’язаних (цілісних) словосполученнях, коли головне слово вимагає смислового доповнення: три пальми, вид спорту, склянка води, ставати червоним. Словосполучення з цими відношеннями переважно виконують роль одного члена речення. 3.1.6. Апозитивні відношення – це словосполучення, в яких обидва компоненти мають тотожну частиномовну належність і постпозитивний компонент характеризує головний за певною ознакою: трава-звіробій, воїн-ветеран та ін. Увага! Значній кількості словосполучень притаманна синкретичність семантико-синтаксичних відношень, тобто в межах певної форми поєднується декілька значень. Так, можуть поєднуватися атрибутивні й об’єктні відношення (миска (яка? і з чим?) з пиріжками, дума (яка? і про що?) про тебе, написання (яке? і чого?) книжки), атрибутивні й обставинні (мандрівка (яка? і куди?) в гори, повернення (яка? і звідки?) з міста, позиції (які? і де?) обабіч шосе), об’єктні й обставинні (припухлий (від чого? і з якої причини?) від сну). 3.2. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. За цим критерієм словосполучення поділяються на: 1) словосполучення іменні, серед них в свою чергу виділяються: а) субстантивні (головне слово – іменник): теплий день, дідусь в окулярах; б) ад’єктивні (прикметник): надзвичайно цікавий, червоний від сорому; в) нумеральні (числівник): двоє друзів, перший за списком; г) прономінальні (займенник): хтось із студентів, кожний з нас; 2) вербальні (дієслівні): прагнути перемоги, розмовляти з товаришем; 3) адвербіальні (прислівникові): далеко від рідних, звідкись з темряви). 3.3. Типи словосполучень за ступенем злитості їхніх компонентів. Відповідно поділяються на: а) вільні, б) синтаксично зв’язані, в) фразеологічно зв’язані, г) лексично зв’язані. У синтаксично вільних словосполученнях кожний компонент виконує в реченні роль окремого члена речення: синій зошит, прийти вчасно, добре відгукнутися та ін. Синтаксично зв’язані (нечленовані, неподільні, цілісні) словосполучення виконують роль одного члена речення. Так, у реченні Минуло два довгих і тривожних роки (В.Кучер) наявні цілісне словосполучення два роки і вільні словосполучення: два довгих роки і два тривожних роки. Цілісні словосполучення, як і синтаксично вільні, мають структуру, граматичне значення, їхні компоненти пов’язані одним з різновидів підрядного зв’язку. Цілісність окремих словосполучень пізнавана тільки в межах речення. До цілісних належать словосполучення: 1) кількісно-іменні на зразок три явори, багато пісень, зграя птахів; 2) соціативні (сумісності): мама з сином, батько з дочкою. Вони є цілісними тоді, коли ознака дієслова-присудка стосується обох діячів, пор.: Сестра з братом пішли до міста (сестра з братом – цілісне) і Сестра з братом пішла до міста (сестра з братом – вільне, з братом – додаток, пор. також: Сестра тоді жила з братом); 3) які мають у своїй структурі слова з очима, з носом, з обличчям, росту та ін.: дівчина з гарними очима, хлопець з довгим носом; 4) у структурі яких наявні сполуки прикметників, дієприкметників з іменниками, що називають родові поняття: Він був доброю людиною, чуйною; 5) семантична цілісність яких досягається співвідносними прийменниками від і до, з і до: Від покоління до покоління і від серця до серця передають українці безмежну любов і пошану до генія національного духу – Тараса Шевченка; 6) складені присудки: Та хоч який біль чи горе скрутять людину, але випростуватись вона мусить сама (М.Стельмах); 7) зі значенням вибірковості: один з нас, один з учнів, хтось із присутніх, троє з класу; 8) в яких головне слово своїм лексичним значенням відповідає члену речення, а залежне розкриває це значення: літньої пори, о п’ятій годині, в тихому місці, з метою небезпеки; 9) що становлять метафори, перифрази і т.ін., які можна аналізувати як один член речення: ранок землі, обличчя сонця, крила вітру. Увага! Синтаксично вільні та синтаксично невільні (цілісні) словосполучення слід відрізняти від фразеологізмів, які за своїм значенням відповідають слову та можуть бути легко ним замінені: замилювати очі – обманювати, тримати язик за зубами – мовчати та ін. Не слід їх сплутувати також з лексикалізованими сполученнями слів, що також мають значення одного слова, пор.: літнє кафе, залізнична колія тощо. Такі сполуки слів є стійкими, нерозкладними, але в них значення слів є прямим. 3.4. Типи словосполучень за будовою. За цим критерієм поділяються на: 1) прості та 2) складні. Просте словосполучення – це семантико-синтаксичне об’єднання двох лексично-повнозначних слів: голосно співати, чекати товариша. Просте словосполучення часом може складатись з трьох або більше слів. Це простежується: 1) за об’єднання неповнозначних зв’язок з іменними частинами у структурі складених присудків і залежного від такого утворення компонента: почало раніше світати, тоді перестав сміятися; 2) за поєднання слова з фразеологізмом: зробив курям на сміх, став скупим на слово. Складне словосполучення – це об’єднання трьох і більше повнозначних слів. Основу складних словосполучень становить модель абсолютно простого словосполучення. У сучасній українській мові виділяють три типи складних словосполучень: 1) просте словосполучення + залежне від нього окреме слово (за структурою є складним, а за семантикою – перехресно-цілісним): врятувати життя товаришам, добре відомий у країні (залежний від простого словосполучення компонент пояснює його загалом, а не головне слово); 2) головне слово + залежне від нього словосполучення: гідний земного щастя; хода повна гідності (залежний компонент простого словосполучення пов’язаний з головним словом і через нього взаємодіє з центральним компонентом складного словосполучення. Цим вони відрізняються від попередньої групи словосполучень); 3) головне слово + два або три залежних слова, не пов’язаних між собою, і таких, які не утворюють словосполучення. Це здебільшого дієслівні словосполучення, тому що дієслова здатні поширюватися кількома словоформами, пор.: всунути нитку в голку; вкинути листа у скриньку; вбити цвях у стінку. Зустрічаються зрідка і словосполучення з іменником: заливання води в чайник, розміщення дітей в санаторії. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА Завдання І Визначити різновиди словосполучення за морфологічним вираженням головного слова. Широкий в плечах; байдужий до всього; два вікна; дехто в білому; по-зимовому холодно; задовго до сесії; далеко в ліс; відчинити вікно; дехто з присутніх; радіючи від щастя; студент-відмінник. Завдання ІІ Охарактеризувати словосполучення за злитістю компонентів. Щось приємне; берег Десни; група студентів; хлопець з дівчиною; один з них; шовкові трави; з Києва до Донецька; гетьманське серце; простягається аж до Сейму; початок весни; підпав під владу; наказав виконати; переходив Десну; дивився на переправу; може спізнитися. Завдання ІІІ Визначити смислові відношення між головним та залежним словом. У козацькому житті; врятується разом з людьми; закінчив вичитувати; гілка калини; прихід весни; запропонував відпочити; будинок над морем; прагнення перемогти; отаборився біля річки; білизна снігу; сидів на коні; готовий до праці; летіти над землею; ввійти в річку; міг здатися. Завдання ІV Охарактеризувати тип прислівного синтаксичного зв’язку між головним та залежним словом. Влетіти крізь вікно; навішувати на ялинку; читання вголос; голова зборів, щось тривожне; наказ директора; червоні троянди; почати працювати; вартий уваги; ранкові тумани; писати олівцем; дівчина-інженер; йти годину; зустріч на майдані; наш плакса; швидко біг; привіз братові; написав твір; не випив соку. Зразок розбору словосполучення Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. По рідній землі (по землі якій? по рідній) – словосполучення, просте, субстантивне, субстантивно-ад’єктивне, атрибутивні синтаксичні відношення, узгодження, повне, власне-граматичне. Засоби зв’язку: прийменник, флексія місц. відм.