1. Прочитайте текст. Утворіть табличку, до якої в різні стовпчики випишіть з тексту назви осіб за професією, у яких: а/існують обидві форми /жін. + чол. роду, б/ існує єдина форма іменника чол. роду для називання чоловіка + жінки, в/ існує єдина форма іменника жін. роду для називання чоловіка + жінки. В останньому стовпчику таблички напишіть переклад на чеську мову усіх іменників. Матеріал проконтролюйте за офіційними кодифікованими та інтернетними джерелами. У «Юрті Ворона» Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим. «Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав: – Дружина ваша, вона теж геологом працює? – Так, – усміхнувся Александров, – справжня геологиня! – Як це ви сказали – геологиня? – перепитав Фомін. – То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше. – Чому правильніше? – Та тому, що в царські часи в жінок не було професій, й усі спеціальності називали в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...» Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками – назвами професій, звань, посад – трапляються такі, у яких чоловічий рід начебто й не зумовлено статтю. Адже, коли говоримо «потрібен соціолог», усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності. Важливо знати й особливості того типу мовлення, у якому це слово переважно вживають, – наукового та ділового функціональних стилів. Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки. У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші зафіксовано у словниках, вони цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися у розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор, як справедливо Ви пишете, пані Ракіна. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслено не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення. Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) у такому випадку. Дехто висловлює міркування, що, наприклад, слово поет (коли мовиться про жінок) треба застосовувати до майстрів слова, а поетеса – до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII—VІ ст. до н. е.) не втрачала у славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають «жінка, що пише вірші». А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка). І ще. Ось ви заходите у школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом – жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її словом чоловічого роду – директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто. 2. Спробуйте утворити жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробуйте поповнити цей ряд аналогічними випадками. Як вас тепер величати? Із цією нашою співдружною незалежністю – безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного? Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, все одно – товариш. Я було попросив одного: – Товаришу, дай прикурити. Він і дав… Та так, що я ледве додому доплентався. Іще товаришем називається. Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються. Підходжу до дами в горжетці: – Пані, скажіть, будь ласка… А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула й до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить… Ну що ж, коли моє не влад… Буду казати: громадянин. Оно в підворітні двоє стоять. Розливають не що-небудь. А коньяк. Я до них: – Громадяни начальники… Вони зраділи: – О, кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили? Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати?... Згадав, коли у тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі: – Добродію, закомпостуйте квиток. Він чогось розсердився: – А може, я зовсім не добродій? Тоді я теж розсердився: – Ну, тоді ви злодій, кажу. Мене, звичайно, побили. І не вступилися ні пани, ні товариші. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, носову хусточку дала. Я розчулився: – Спасибі, женщина. А вона кокетливо: – А може, я дєвушка… Чорт зна що… Пішов я в неділю на базар послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають або «дамочкою», або «дядьком». Та й питаюю в одного: – Дядечко, почім сало? – По сто тридцять, небоже. Не полінувався, у словник зазирнув: «небіж» означає – племінник. Гарне слово. Треба запам’ятати. Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають. – Привіт, небіжчики. Ану вставайте. Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав. – Т-т-а… т-т-и… що? Знущаєшся? Чи після неділі похмелитися забув? Сам ти небіжчик ходячий! Тепер я до всіх кажу тільки: «ей» або «агов». (О.Олійник, В.Шинкарук. Культура мовлення) Лексико-фразеологічні коментарі до тексту: відгукуватися – ozývat se доплентатися – doušourat se, dovléci se, doplahočit se зміряти поглядом (очима) – změřit si někoho pohledem партократ – stranický byrokrat горжетка – kožešinové boa заїкатися – zakoktávat se знущатися – vysmívat se komu, ponižovat koho зрадіти– zaradovat se капелюх – klobouk квиток – lístek, jízdenka майстерня – dílna сидіти (у в’язниці) – sedět (ve vězení) накрутити жарг. – napařit (někomu roky ve vězení) кореш жарг. – kámo моє не влад – to, co jsem řekl, není k věci небіж – synovec + synek, chlapec (při oslovení mladšího) небіжчик – nebožtík носова хусточка – kapesník очиська – očiska розмальована як писанка – zmalovaná jako šašek??? пхикнути – (uraženě) frknout, prsknout розчулитися – dojmout se, být dojat схопитися – zvednout se, vyskočit чекати – čekat, očekávat шпарко – rychle, prudce похмелитися – zapít kocovinu Запитання і завдання до тексту: 1. Що позначає вираз дати прикурити в прямому і переносному значенні? Знайдіть еквіваленти цих виразів у чеській мові. 2. Яке значення має слово пан в українській та чеській мовах? Що мав на увазі герой оповідання, коли подумав: Не пан я для неї, значить... 3. Що позначають українські іменники добродій i злодій? Вони утворені за однією словотвірною моделлю, але чи є вони антонімами? 4. Чим в українському мовленнєвому етикеті відрізняються суржикові форми звертання «женщина» і «дєвушка»? Знайдіть ці слова у книзі «Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити». Яку форму ці звертання мали б мати в літературній мові? 5. Що означає вираз «небіжчик ходячий» і чому Петро на такі слова образився?